My Grandad was digging. My Dad was digging. But I will not | 2016, International project created by artists from Ukraine and Poland, Kyiv

My Grandad was digging. My Dad was digging. But I will not | 2016, International project created by artists from Ukraine and Poland, Kyiv

Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду | 2016 ||

ukr

польсько-українська копродукція, створена в межах перформативного проекту «Мапи страху /Мапи ідентичності»

П’ятеро акторів з різних регіонів України та з Польщі досліджують спільне та особисте минуле і пам’ять своїх країн крізь призму індивідуального досвіду. Чи є прямий шлях від індивідуального досвіду і спогадів до колективної пам’яті? Чому колективні спогади іноді пригнічують індивідуальні? Хто нам диктує, що треба пам’ятати, a що треба забути? І чи є історією те, що не виставили в музей і що не потрапило в шкільні підручники?

З минулим треба щось робити, але що? Як не дозволити минулому диктувати сьогодення, або ж, як не дозволити сьогоденню – наприклад, національним інститутам пам’яті – монополізувати минуле i заново його конструювати? Як боротися з таким образом минулого, який наказує пам’ятати виключно кривди, зазнані від інших? З таким типом пам’яті, який прагне перетворити нас на жертв?

Нам важливо оголювати не тільки соціально-політичні механізми, але й театральні, особливо, коли минуле і пам’ять виявляються в театрі через фікцію, яка завжди прагне бути сприйнятою за реальність. Чи може бути театральна сцена – простір вигаданих подій та персонажів, ілюзій, в які ми хочемо повірити – тим місцем, де можна досліджувати механізми пам’яті і наші складні стосунки з минулим?
У виставі ми працюємо зі своїм досвідом не лише як театральні митці, що створюють чергову фікцію, але й як громадяни (України та Польщі), як політичні суб’єкти, які мають право публічно ставити складні питання собі, державі, своєму місту або ж сім’ї та розмірковувати про свою професію, театральну освіту і театр як такий. Слід визнати, що цей досвід (наш, та й не тільки наш) сповнений травмами – є важливою частиною нашої ідентичності. У виставі ми на практиці досліджуємо як минуле працює з нами, і як ми можемо працювати з минулим. Працювати так, щоб пережитою травмою не виправдовувати відсутність відповідальності.

прем'єра: Київ, 24 i 25 вересня 2016 / ГОГОЛЬFEST

режисура: Аґнєшка Блонська (Варшава), Роза Саркісян (Харків)

драматургія: Йоанна Віховська (Варшава), Дмитро Левицький (Київ)
художниця: Алевтінa Кахідзе (Київ)
художник світла: Ігор Азаров (Біла Церква)
втілення сценографії: Ілля Джулай (Київ)
кураторка проекту: Йоанна Віховська
менеджерки: Люба Ільницька, Ольга Пужаковська (Мухіна)

перформер(к)и: Лукаш Вуйціцький (Варшава), Анна Єпатко( Львів), Іван Макаренко (Одеса), Ніна Хижна (Харків), Оксана Черкашина (Харків)

участь в фестивалях

Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Гоголь Фест» (2016, Київ)
Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва ”ТЕРРАФУТУРА” (2016, Херсон)
Міжнародний форум “ГАЛІЦІЯКУЛЬТ: ПОГРАНКУЛЬТ” (2016, Харків)
Фестиваль-перегляд української незалежної сцени «Desant.UA. Український театр критичний» (2017, Варшава)
Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Гоголь Фест. StartUp» (2016, Маріуполь)

рецензії

Євгенія Олійник. Мій дід копав…»: Хаос пам'яті
Анастасія Гайшенець. Desant.ua/Десант.ua: війна зі стереотипами та мистецтво провокації
Анастасія Головненко. Кінець удавання: мапи ідентичності українського (а)театру
Євгенія Нестерович. Розлючені й чесні
Любов Ільницька. Десант незгодних
Юлія Голоднікова. Посттравматическиесимптомы Украинской „Новой Драмы”: Опыт понимания насилия
Anna Korzeniowska-Bihun. Krajobraz po bitwie (pl.)
Dorota Sosnowska. Teatr krytyczny, wojna i przypadłość (pl.)

інтерв'ю
Ladies and Ladies Z Oksaną Czerkaszyną rozmawia Monika Kwaśniewska (pl.)
https://www.dwutygodnik.com/artykul/7450-teatr-za-piec-hrywien.html?print=1

анонси
MÓJ DZIAD KOPAŁ. MÓJ OJCIEC KOPAŁ. A JA NIE BĘDĘ (pl.)

Labels: works

Roza Sarkisian is an Ukrainian theatre director and curator. Her innovative work explores themes of memory, identity, and resistance, often employing queer art strategies and documentary theatre techniques.

Roza Sarkisian holds degrees in Theatre Directing from the National University of Arts named after I. P. Kotlyarevsky in Kharkiv (2012) and in Political Sociology from V. N. Karazin National University in Kharkiv (2009). From 2014 to 2017, she served as the artistic director of Kharkiv’s independent theatre DeFacto. From 2017 to 2019, she was the principal theatre director at the First Ukrainian Academic Theatre for Children and Youth in Lviv, and during the same period, also worked at the National Academic Drama and Musical Theatre in Ivano-Frankivsk.

Her notable works include My Grandfather Dug. My Father Dug. But I Won’t (a Ukrainian-Polish co-production, co-directed with Agnieszka Błońska, 2016), The Great Filter Theory (Theatre of Contemporary Dialogue, Poltava, 2017), Psychosis (Actor’s Theatre in Kyiv, 2018), Beautiful, Beautiful, Beautiful Times (First Theatre in Lviv, 2018), and Macbeth (Lesya Ukrainka Academic Drama Theatre in Lviv, 2019). Additional acclaimed works include H-effect, based on Shakespeare’s Hamlet and Heiner Müller’s Hamletmachine (a Ukrainian-Polish-German co-production, NGO "Art-Dialog", 2020), Radio Mariia by Joanna Wichowska and Krysia Bednarek (Powszechny Theatre in Warsaw, 2022), Ship. Bridge. Body (a co-production of the Theatre of Playwrights in Kyiv, Schaubühne Lindenfels in Leipzig, and Festspielhaus Hellerau, Dresden, 2023), and Fucking Truffaut (a co-production with Reszka Foundation, Dramatic Theatre in Warsaw, and Gorki Theater in Berlin, 2023), Karabakh Memory (Gorki Theater in Berlin, 2025).

Her productions focus on themes of collective and individual memory, national identity, non-normativity, power, and social oppression. She combines radical imagination with queer art strategies, often using devised theatre techniques, personal stories, and elements of (post-)documentary theatre and autoethnography to connect personal experiences with broader social contexts and explore the boundaries between reality and fiction. Working with both professional and non-professional actors, she rethinks conventional aesthetics, introduces new ways of thinking, and creates space for alternative narratives. Her works have been recognized with several awards and invitations to festivals in Ukraine and internationally.

Roza has been recognized with several prestigious accolades, including winning the British Council Ukraine's Taking the Stage 2017 competition, the Gaude Polonia Scholarship 2017 from the Ministry of Culture and National Heritage of Poland, International Mobility Grants through Culture Bridges, the Ukrainian Cultural Foundation Scholarship, Culture Moves Europe, the Artistic Scholarship of the President of Ukraine for 2019/2020, and the Warsaw City Artistic Scholarship in 2023. She was also named "Personality of the Year 2018" in the Theatre category in Lviv.

In addition to her theatre work, Roza has initiated and curated various artistic and educational projects for young people and children, including Desant UA: Independent Ukrainian Theatres Review (2017, Zbigniew Raszewski Theatre Institute, Warsaw), Drama Teen Lab (2019, Lviv), and Young Directors for Children (2018, Lviv). She has also been involved in projects such as Voices of the Neighborhood (2019, Lviv), Documentary Theatre for Children Evacuated from near Kyiv (2022/2023, Kahl-am-Main, Germany), Korczak Festival: Focus on Ukraine (2022, Warsaw), and Film and Theatre Workshops (2022, Warsaw). Roza has led numerous workshops for teenagers and has created performances featuring young non-professional actors and people with disabilities.