My Grandad was digging. My Dad was digging. But I will not | 2016, International project created by artists from Ukraine and Poland, Kyiv

My Grandad was digging. My Dad was digging. But I will not | 2016, International project created by artists from Ukraine and Poland, Kyiv



Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду | 2016 ||

ukr 

польсько-українська копродукція, створена в межах перформативного проекту «Мапи страху /Мапи ідентичності»

П’ятеро акторів з різних регіонів України та з Польщі досліджують спільне та особисте минуле і пам’ять своїх країн крізь призму індивідуального досвіду. Чи є прямий шлях від індивідуального досвіду і спогадів до колективної пам’яті? Чому колективні спогади іноді пригнічують індивідуальні? Хто нам диктує, що треба пам’ятати, a що треба забути? І чи є історією те, що не виставили в музей і що не потрапило в шкільні підручники?

З минулим треба щось робити, але що? Як не дозволити минулому диктувати сьогодення, або ж, як не дозволити сьогоденню – наприклад, національним інститутам пам’яті – монополізувати минуле i заново його конструювати? Як боротися з таким образом минулого, який наказує пам’ятати виключно кривди, зазнані від інших? З таким типом пам’яті, який прагне перетворити нас на жертв?





Нам важливо оголювати не тільки соціально-політичні механізми, але й театральні, особливо, коли минуле і пам’ять виявляються в театрі через фікцію, яка завжди прагне бути сприйнятою за реальність. Чи може бути театральна сцена – простір вигаданих подій та персонажів, ілюзій, в які ми хочемо повірити – тим місцем, де можна досліджувати механізми пам’яті і наші складні стосунки з минулим?
У виставі ми працюємо зі своїм досвідом не лише як театральні митці, що створюють чергову фікцію, але й як громадяни (України та Польщі), як політичні суб’єкти, які мають право публічно ставити складні питання собі, державі, своєму місту або ж сім’ї та розмірковувати про свою професію, театральну освіту і театр як такий. Слід визнати, що цей досвід (наш, та й не тільки наш) сповнений травмами – є важливою частиною нашої ідентичності. У виставі ми на практиці досліджуємо як минуле працює з нами, і як ми можемо працювати з минулим. Працювати так, щоб пережитою травмою не виправдовувати відсутність відповідальності.




прем'єра: Київ, 24 i 25 вересня 2016 / ГОГОЛЬFEST


режисура: Аґнєшка Блонська (Варшава), Роза Саркісян (Харків)

драматургія: Йоанна Віховська (Варшава), Дмитро Левицький (Київ)
художниця: Алевтінa Кахідзе (Київ)
художник світла: Ігор Азаров (Біла Церква)
втілення сценографії: Ілля Джулай (Київ)
кураторка проекту: Йоанна Віховська
менеджерки: Люба Ільницька, Ольга Пужаковська (Мухіна)

перформер(к)и: Лукаш Вуйціцький (Варшава), Анна Єпатко( Львів), Іван Макаренко (Одеса), Ніна Хижна (Харків), Оксана Черкашина (Харків)

участь в фестивалях


Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Гоголь Фест» (2016, Київ)
Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва ”ТЕРРАФУТУРА” (2016, Херсон)
Міжнародний форум “ГАЛІЦІЯКУЛЬТ: ПОГРАНКУЛЬТ” (2016, Харків)
Фестиваль-перегляд української незалежної сцени «Desant.UA. Український театр критичний» (2017, Варшава)
Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Гоголь Фест. StartUp» (2016, Маріуполь)

рецензії

Євгенія Олійник. Мій дід копав…»: Хаос пам'яті
Анастасія Гайшенець. Desant.ua/Десант.ua: війна зі стереотипами та мистецтво провокації
Анастасія Головненко. Кінець удавання: мапи ідентичності українського (а)театру
Євгенія Нестерович. Розлючені й чесні
Любов Ільницька. Десант незгодних
Юлія Голоднікова. Посттравматическиесимптомы Украинской „Новой Драмы”: Опыт понимания насилия
Anna Korzeniowska-Bihun. Krajobraz po bitwie (pl.)
Dorota Sosnowska. Teatr krytyczny, wojna i przypadłość (pl.)


інтерв'ю
Ladies and Ladies Z Oksaną Czerkaszyną rozmawia Monika Kwaśniewska (pl.)
https://www.dwutygodnik.com/artykul/7450-teatr-za-piec-hrywien.html?print=1


анонси
MÓJ DZIAD KOPAŁ. MÓJ OJCIEC KOPAŁ. A JA NIE BĘDĘ (pl.)





Labels: works